КОРЕКЦІЯ ІМУННИХ ПОРУШЕНЬ У ХВОРИХ НА ПСОРІАЗ

А.М. Дащук, Є.І. Добржанська

Медичний університет, м. Харків

Псоріаз – хронічний рецидивний дерматоз мультифакторної природи, для якого характерні висипання на шкірі епідермо-дермальних папул із рясним лущенням. При цьому захворюванні можливо пошкодження суглобів та слизової оболонки, виникнення функціональних порушень з боку різних органів і систем. Для псоріазу характерні: тривалий перебіг, більш чи менш тривалі періоди загострень, які змінюються міжнападними ремісіями. Патологічні зміни шкіри протягом місяців і років можуть бути єдиними проявами хвороби.

Лікування псоріазу являє собою досить важке завдання . Сучасні засоби лікування, спрямовані на зниження проліферації епідермісу (глюкокортикостероїди, цитостатики, ароматичні ретиноїди, фотохіміотерапія) іноді мають відносно невисоку терапевтичну активність .

Велика увага в теперішній час приділяється вивченню патогенетичних механізмів розвитку псоріазу. Відзначається системний характер порушень в різноманітних сферах організму – психічній, вегетативній, ендокринній та ін. Численна кількість робіт свідчить про важливу роль нервової системи у виникненні псоріазу та його рецидивів. Крім того, результати спеціальних функціональних неврологічних досліджень показують у хворих на псоріаз наявність важливих функціональних порушень центральної і периферичної нервової системи. Вміст ендогенних опіоїдних пептидів у хворих на псоріаз можна розглядати як фазу тривоги і опору загального адаптаційного синдрому по Сельє. При цьому відзначається зниження вмісту в крові В-ендорфіну і збільшення метенкефаліну, в ряді випадків знайден лей-енкефалін, тоді як у крові здорових осіб він відсутній. Передбачається також, що ключова роль в індукції захворювання належить нейропептидам (субстанція Р), які звільнюються з нервових закінчень у шкірі, активують імунокомпетентні клітини, сприяють звільненню біологічно активних речовин, росткових факторів. На підставі успадкованих дефектів розвивається неадекватна відповідь на дію цих медіаторів, виникає стан вторинного стрес-індукованого імунодефіциту. Зокрема, ряд дослідників зв’язують зміни епідермісу у хворих на псоріаз з дією продуктів гормону росту гіпофізу, а також інших адаптивних гормонів. Встановлено, що опіоїдні пептиди, зокрема енкефаліни, виявляють антистресову дію. При їх введенні відбувається нормалізація активності нейроендокринних систем (гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової, гіпоталамо-нейрогіпофізарної, симпатико-адреналової), що, в свою чергу, призводить до нормалізації гомеостазу, енергетичного обміну та імунореактивності організму. Посилення функціонального напруження опіатної системи – природний механізм одужання. Це стало приводом для призначення хворим на псоріаз даларгіну, оригінального гексапептиду.

Як відомо, порушення імунної відповіді відіграють важливу роль у розвитку багатьох хронічних дерматозів. В останні роки все більше уваги приділяється вивченню імунопатологічних механізмів перебігу псоріазу. Проведено багато досліджень стану імунної системи при псоріазі, внаслідок яких було виявлено зниження в циркулюючій крові хворих абсолютної та відносної кількості Т-лімфоцитів за рахунок переважного зниження субпопуляції Т-супресорів порівняно з субпопуляцією Т-хелперів, що виявилось у зміні імунорегуляторного індексу Тх/Тс. Трактування цих імунних порушень деякими авторами розглядається як важлива ланка патогенезу псоріатичної хвороби. Кількість В-лімфоцитів у крові дещо зменшується, вміст IgA, IgM, IgG у хворих на псоріаз також зазнає змін.

При спробі корекції імунопатологічних порушень у хворих на псоріаз позитивні результати принесло використання індукторів інтерферону. Ці препарати діють на клітини імунної системи, стимулюючи їх або пригнічуючи їх функціональну активність. Дія на Т-клітини виявляється регуляцією концентрації Т-супресорів в бік підвищення.

Все це диктує необхідність більш глибокого вивчення механізмів патогенезу та пошуків нових методів лікування псоріазу.