Перспективи ортопедичної допомоги хворим на ревматоїдний артрит в Україні

Гайко Г.В., Герасименко С.І.
Інститут травматології та ортопедії АМН України

Розповсюдженість ревматоїдного артриту, відсутність патогенетичного лікування, тяжка інвалідність хворих молодого та зрілого віку виводить ревматоїдний артрит в першу десятку актуальніших медико-соціальних проблем охорони здоров'я України. Тяжка інвалідність хворих на РА є результатом множинних уражень основних складових апарата опори та руху з виникненням конкордантних та дискордантних деформацій і ми, як писав акад. Нестеров А. І., «стаємо свідками страждань цих хворих, а допомогти їм не можемо».

І ось Київська школа ревмоортопедії, яка з 1957 року почала вивчати і розробляти показання і методи застосування ортопедичного лікування (Є.Т. Скляренко), показала, що ортопедичне лікування уже в дебюті захворювання дає можливість не бути «свідками страждань» цих хворих, а проводити профілактику виникнення важких деформацій, ліквідувати запалення у суглобі, попередити розвиток тугорухомості в них і усунення деформацій, повернувши хворим активність, можливість самообслуговування, виконувати домашню і соціально корисну роботу.

Але клінічні досягнення не можуть бути ефективними, якщо не розробити чітку організаційну систему ортопедичної допомоги і не запровадити її у практику охорони здоров'я. Після організації в Київському науково-дослідному інституті травматології та ортопедії ревмоортопедичного центру в системі охорони здоров'я Радянського Союзу була створена чітка організаційна схема допомоги хворим на ревматоїдний артрит.

По-перше, активно проводилось диспансерне спостереження за хворими.

По-друге була організована послідовність і спадкоємність у лікуванні, зокрема терапевтичний (педіатричний) етап - ортопедичне лікування; ортопедичне лікування-реабілітація - санаторно-курортне лікування.

По-третє, були закріплені за ревматологічною службою спеціалізовані санаторії лікування дорослих і дітей хворих на РА з державним забезпеченням.

У кожному обласному центрі ревматологічні відділення працювали у контакті з ортопедами, які отримали відповідну підготовку по ревмоортопедії. Таким чином, в Україні хворі на PA отримували комплексну медично-соціальну допомогу відповідно з досягненнями медико-біологічних наук та соціальними умовами.

З 90-х років, на превеликий жаль, погіршився стан вітчизняної медицини, в тому числі і ревматологічної служби. Відбулися зміни, що призвели до порушення зв'язку ревматологів і ортопедів. І не можна не відзначити, що тільки завдяки значним зусиллям ентузіастів збереглась в основному ревматологічна мережа, відновлені ревматологічні центри. В Інституті травматології та ортопедії АМН України (м. Київ) функціонує республіканський центр ревмоортопедії, де відновлено ортопедичне лікування хворих на ревматоїдний артрит. Тільки за останні 10 років в ньому отримали стаціонарну допомогу понад 4000 пацієнтів з захворюваннями суглобів, в тому числі 1300 з ревматоїдним артритом.

Але складнішим стало відновлення зв'язків по вертикалі з обласними центрами, бо крім наказів, необхідна реальна підтримка ревмоортопедів. Важкі матеріальні умови та скорочення ліжок являються перепоною розробленого і перевіреного часом комплексу послідовного лікування хворих у ревматологів, ортопедів, реабілітаційних відділеннях, санаторно-курортних закладах. Особливо негативними стали неможливість забезпечення хворих відповідними ліками, санаторно-курортним лікуванням, практично відсутність ефективного диспансерного нагляду за хворими на ревматоїдний артрит.

Терапевти все ще недостатньо проводять спільну роботу з ортопедами, тому на ранніх стадіях хворі не отримують відповідної допомоги. Процес у суглобах прогресує, формуються стійкі деформації, росте тяжка інвалідність хворих дитячого та молодого віку.

На жаль, вся інструктивна інформація, яка була розроблена і розіслана по областям на місцях майже відсутня, а нова не поступила. Крім того, зазнав змін перебіг цих захворювань - а це потребує нових розробок і запровадження їх в клініку. Необхідно, щоб ревматологи постійно проходили практичну перепідготовку у ортопедичному центрі інституту, знайомились з практичними навиками ортопедичної профілактики. У цьому плані значну роль повинна відіграти Асоціація ревматологів України під керівництвом її Президента член-кор. АМН України, проф. В.М.Коваленко.

Необхідно також відмітити, що ортопеди на місцях дуже мало проявляють ініціативи і бажання займатися лікуванням цих тяжких, з хронічним прогресивним перебігом захворювання хворих та ще при в край незадовільних умовах забезпечення сучасними лікарськими препаратами. Без допомоги державних органів на сьогоднішній день цього питання позитивно вирішити неможливо.

Отже, виходячи з «Концепції охорони здоров'я народу України» (7.12.2000р.) пріоритети ревматологічної служби і ревмоортопедії повинні відновити цілеспрямовану дію на поліпшення стану цієї важливої медико-соціальної проблеми в Україні.

На даному етапі стану охорони здоров'я необхідно: