Лікування ревматоїдного артриту після ендопротезування

Бабиніна Л.Я., Ткаченко В.І.
Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика

Ревматоїдний артрит є найпоширенішим захворюванням сполучної тканини, але фармакотерапія цього захворювання залишається однією з найбільш складних проблем сучасної клінічної медицини. Ревматоїдний артрит має досить тяжкі медико-соціальні наслідки. Часті рецидиви, прогресуючий перебіг захворювання призводять до розвитку остеопорозу, ерозивних змін кісток, гіпотрофії м'язів, руйнування суглобів та деструкції хрящів, що потребує артропластики чи ендопротезування. З метою зменшення подальшої інвалідизації хворих на ревматоїдний артрит після ортопедичного лікування необхідно більш ретельно підходити до призначення терапії таким хворим. Застосування базисної терапії та симптомомодифікуючих засобів в лікуванні даного захворювання не завжди є достатньо ефективним і має побічні ефекти з боку шлунково-кишкового тракту, серцево-судинної системи, здійснює токсичний вплив на печінку та ін. З даних літератури відомо, що застосування тіатриазоліну в комплексному лікуванні ревматоїдного артриту зменшує токсичний вплив метотрексату на печінку та сприяє покращанню метаболізму м'язів. Призначення в комплексному лікуванні хондропротекторів (хондроітину сульфат -структум) і осеін-гідроксиапатитного комплексу (остеогенон) сприяє збереженню запасів кальцію, відновленню хрящів, зниженню катаболічних процесів в суглобах і інтенсивності патологічного остеолізу та підвищує здатність кісток до регенерації.

Метою нашого дослідження було визначити ефективність комплексного лікування хворих на ревматоїдний артрит після ортопедичного лікування шляхом додавання метаболічних препаратів (тіатриазолін), хондропротекторів (хондроітину сульфат -структум) і осеін-гідроксиапатитного комплексу (остеогенон).

Нами було обстежено 54 хворих на ревматоїдний артрит (встановлений на підставі критеріїв ACR, 1990) після ендопротезування кульшових або колінних суглобів. До початку обстеження хворі приймали метотрексат та стабільні дози нестероїдних протизапальних препаратів. В залежності від тактики лікування хворі були розділені на дві репрезентативні групи. Перша група (29 хворих) отримувала комплексне лікування, яке включало метотрексат, нестероїдні протизапальні препарати, тіатриазолін, хондроітину сульфат (структум) та осеін-гідроксиапатитного комплекс (остеогенон). Друга (25 хворих) - стандартну терапію метотрексатом та нестероїдними протизапальними препаратами. Всім хворим на початку обстеження та після лікування проводилась оцінка больового синдрому уражених суглобів за ВАШ болю, індексами Річі, здійснювалась оцінка функціонального стану за Стенфордською анкетою оцінки здоров'я, динамометрія, термографія. Загальноприйняте клініко-лабораторне обстеження ревматичних хворих, в тому числі біохімічний аналіз крові (активність аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази, креатинфосфокінази, рівень білірубіну, гострофазові проби), проводили за допомогою уніфікованих методик. З метою визначення глибини деструктивних змін хворим проводилось ультразвукове дослідження суглобів та визначення кісткової щільності.

Проведене нами дослідження показало, що застосування комплексного лікування, яке включало метотрексат, нестероїдні протизапальні препарати, тіатриазолін, хондроітину сульфат (структум) та осеін-гідроксиапатитного комплекс (остеогенон), на відміну від стандартної терапії, прискорювало зворотній розвиток больового синдрому та основних клінічних проявів захворювання, сприяло меншому прогресуванню ревматичної міопатії і деструкції суглобів, зменшувало активність трансаміназ, частоту та виразність побічних ефектів з боку печінки та шлунково-кишкового тракту. Це підтверджувалось покращанням клініко-лабораторних показників, меншими змінами при ультразвуковому дослідженні суглобів та денситометрії.

Отже, включення до комплексної терапії тіатриазоліну, хондроітину сульфату (структум) та осеін-гідроксиапатитного комплексу (остеогенон) у хворих на ревматоїдний артрит після ендопротезування дає змогу підвищити ефективність і безпечність базисної терапії метотрексатом, знизити темпи подальшого прогресування захворювання та інвалідизації хворих.