Приватна чи державна медицина: проблеми, позитив і недоліки

За умовами Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) людина має право на медичну допомогу, незалежно від можливостей оплачувати за послуги лікарів і ліки. В промислово розвинених і багатих державах існують дві основні форми надання медичної допомоги населенню: державна та приватна (страхова), а в деяких країнах ще і змішана державно-приватна. Якою має бути медицина в Україні найближчими роками? Наведені нижче цифрові дані про стан здоров'я різних націй і країн взяті з матеріалів і звітів ВООЗ.

Класичним прикладом приватної (страхової) медицини може бути медицина США - однієї з найбагатших країн світу з ринковою економікою. 2000 року на медичне обслуговування середньостатистичного американця було затрачено 4500 доларів. Середня тривалість життя американців - 77 років. На охорону здоров'я населення США 2004 року було виділено 15,3 % внутрішнього національного валового продукту. А от Німеччина, Франція, Канада виділили для цього тільки 9,5-10,7 %, значно менше. Слід враховувати те, що середньостатистичні затрати на одного мешканця покривають реальність нерівномірного отримання медичної допомоги різними прошарками населення. При страховій медицині в США якісну та високоспеціалізовану медичну допомогу отримує тільки той, хто багатий, хто має страховий поліс і товстий гаманець. Як наслідок - жителі з низьким рівнем доходів та освіти, як правило, вмирають швидше освічених багачів. Отже, страхова медицина - це насамперед медицина для багатих.

Як приклад державної (бюджетної) медицини візьмемо бідну Кубу, де щороку на середньостатистичного кубинця витрачають лише 186 доларів. Середня тривалість життя на цьому острові така сама, як в США - 77 років. Принцип медицини кубинців - загальні необхідні та невідкладні медичні послуги мають бути доступними для всіх категорій населення. До речі, на Кубі найбільша кількість лікарів на одного пацієнта і необхідна спеціалізована медична допомога доступна для всіх остров'ян.

Як приклад змішаної державно-приватної медицини наведемо Швейцарію. В середньому у країні на профілактику та лікування одного швейцарця на рік витрачають 3300 доларів. Середня тривалість життя в Швейцарії майже 80 років.

З 1999 року ВООЗ ввела ще один показник здоров'я нації, а саме - "тривалість здорового життя", який певною мірою характеризує ефективність профілактики та надання медичної допомоги в тій чи іншій країні. Згаданий показник свідчить про те, скільки з прожитих років людина була здоровою й скільки років хворою. В бідних країнах у нездоровому стані середньостатистичний мешканець перебуває 14 років свого життя. Якщо він прожив 50 років, то хворим він був сім років. У благополучних країнах з високим рівнем життя, тривалість здорового життя складає 9 %. Лідером з цього індикатора стала Японія, в якій тривалість здорового життя дорівнює 74,5 років. До цього віку більшість японців залишаються здоровими при середній тривалості життя понад 80 років. Високі показники тривалості здорового життя у Франції, Австралії, Швеції, Іспанії, Італії, де переважає державна медицина. США з її страховою медициною у згаданому рейтингу займають 24 місце серед інших країн світу.

Американці витрачають величезні кошти на оплату послуг медичних працівників і продукцію фармацевтичних фірм за високими тарифами. Наведемо кілька з них: аналіз сечі коштує 176 доларів, ЕКГ - 711 доларів, рентгенографія грудної клітки -772 долари. В Канаді, де державна медицина, такі дослідження відповідно коштують 8, 13 і 30 доларів. Безумовно, якість надання медичних послуг і особливо апаратної діагностики в США найбільш висока в світі, але без страхового полісу хворому її не надають, хіба що як виняток.

Не все гаразд з наданням медичної допомоги в країнах з державною медициною, де мають місце суттєві недоліки. Бюрократизм вражає національну систему охорони здоров'я, робить її менш ефективною. Поряд з поганим управлінням кадрами та медичними закладами нераціонально використовують фінанси, панує корупція. В деяких країнах утворюються величезні черги до вузьких спеціалістів, до того ж пацієнт не може собі вибрати лікаря. В умовах державної медицини в Англії щорічно до 800 тисяч хворих місяцями чекають у черзі на обстеження та шпиталізацію. Хворий в Канаді 17-30 тижнів чекає на прийом до вузького спеціаліста (ендокринолога, офтальмолога, гінеколога, кардіолога тощо). Черги на такі консультації з року в рік не зменшуються.

В умовах бюджетної медицини не вистачає фінансів для закупки нової сучасної діагностичної апаратури, транспорту, проведення складних діагностичних досліджень і оперативних втручань (трансплантація органів, комп'ютерна томографія тощо).

За наявності страхового полісу та коштів згадані дослідження й оперативні втручання проводять своєчасно в достатньому обсязі.

У деяких країнах з обмеженими фінансовими ресурсами існує такий принцип надання медичної допомоги: "низький дохід - висока якість життя". Так, у Китаї та Шрі-Ланці достатньо ефективне медичне обслуговування всіх прошарків населення. Медицина орієнтована на більшість людей, а не тільки багатих. Як результат такої політики - середня тривалість життя в цих країнах складає відповідно 72,2 і 72,6 років. Таким чином, при обмеженні державних фінансових ресурсів і правильній організації надання медичної допомоги за рахунок доступності показника здоров'я нації непогані.

Кілька слів щодо оплати праці медичних працівників. У країнах із страховою медициною вона достатньо висока і немає проблеми з дефіцитом лікарів та медсестер. При бюджетній медицині з низькою заробітною платою навіть у деяких розвинених країнах з ринковою економікою (Канада, Англія) є нестача кваліфікованих медичних працівників. Особливо відчутний дефіцит спеціалістів у сільській місцевості. Ось чому в Європі спостерігається міграція лікарів з однієї країни в іншу в пошуках більш високої оплати праці.

В Україні домінуючою залишається державна медицина з обмеженими фінансовими ресурсами, але доступна для всіх. Немає потреби в черзі тижнями чекати консультації ендокринолога, невропатолога, кардіолога тощо.

Паралельно з державною набирає темпи розвиток приватної медицини, яка доступна для заможних хворих. В умовах економічної та соціальної нестабільності приватна медицина потребує контролю державних органів управління медициною. Приватні лікарі часто-густо застосовують так звані "нові" методи діагностики та лікування, які неузаконені, не пройшли рандомізованих досліджень, застосовують несертифіковані ліки. Тільки два приклади. Тернопільська державна інспекція з контролю за цінами торік у 38,5 % перевірених аптек і посередницьких структур виявила фінансові порушення при формуванні цін на ліки. Небезпеку хворим на ожиріння несе застосування для схуднення несертифікованих, "тайських піґулок". У нашому місті після лікування ожиріння хітозаном у 50-річної жінки розвинувся синдром Лайєла із сепсисом, у реанімаційних відділеннях вона провела 56 днів і померла.

В умовах економічної нестабільності введення в Україні страхової медицини, про що так багато кажуть, призведе до погіршення медичного обслуговування мешканців, передовсім пенсіонерів, інвалідів, бідних. Найбільш перспективною видається в майбутньому організація державно-приватної медицини з врахуванням соціально-економічного становища українців у наданні медичних послуг.

Борис РУДИК
Медична академія №6 (191)