БІДА НЕ В КАМЕНІ. Чи така вже корумпована наша медицина?

Останнім часом у засобах масової інформації мусується тема корумпованості нашої медицини. Більше того, з вуст високих, а іноді і найвищих посадовців чуємо про корупцію в білих халатах. Деколи диву даєшся: і звідки вони це знають? Адже щось більш-менш серйозне лікують за кордоном, а чирячок на делікатному місці — у Феофанії... Такі атаки на медиків набирають форми цілеспрямованої кампанії з «душком» сумнозвісної «справи лікарів» початку 50-х років минулого століття. Чи потрібні й кому потрібні сьогодні гоніння на лікарів? Давайте поміркуємо разом.

Склалось так, що в усіх суспільних формаціях лікар є особою, з котрою контактує кожен громадянин. Іде він до лікаря не з добром, а з бідою. Тому, спрямувавши на лікаря безмежне море сьогоднішнього людського невдоволення, можна зробити з нього чудовий громовідвід негативних суспільних емоцій, перемкнувши їх від істинних винуватців наших нинішніх негараздів у вигляді малих зарплат, високих тарифів, дорожнечі на ринку тощо.

Винуватці-політики для обивателя є особами абстрактними, а лікарі — конкретними, отже, доступними для злісної критики, образ і цькування. Багато інстанцій тисячами розглядає скарги на дії лікарів. Та ще і як розглядає. Розпинають сердегу, як ту вдову за подушне! Доводять до серцевих нападів, а то й до смерті.

Скільки ще не старих і чудових лікарів у нас на Тернопіллі стали жертвами штучно створених стресів! Левова доля писанини, що обливає брудом лікарів, є або просто брехнею, або криком відчаю пацієнта чи його родини, які забули, що вчинити диво може тільки всемогутній Бог. Звичайно, серед нарікань на лікарів є і доля істини. Але чому цю долю істини мають визначати чиновники?

Уже понад 15 літ живемо у правовій суверенній державі. Маємо непогане законодавство в розділах охорони здоров'я. Тож чому особа, що справді постраждала або думає, що постраждала від дії лікарів, не звертається до суду з вимогами компенсації завданої шкоди? Питання для роздумів?.. Правові стосунки лікаря і пацієнта є ознакою цивілізованої держави, а скарги та пасквілі — затхлою відрижкою тоталітаризму!

Я далекий від думки ідеалізувати лікарів. Але вони є такими, якими зробило їх наше суспільство — і старе, і нинішнє. Уявімо собі, що ми стоїмо на ринку і торгуємо вирощеною нами городиною. Підходить до нас якийсь вуйко і вимагає спродати наш товар у о—10 разів дешевше, ніж він справді вартує. Адреса, куди буде відправлений такий вуйко, в друкованому рядку замінюється крапками. Ринкова економіка, котра в нас переважно поки що базарна, змусила всіх стати учасниками ринкових відносин.

Опинився на цьому ринку і лікар. Його товар — це медичні знання та вміння. І ось підходить такий собі вуйко, яким щодо лікаря є держава, і каже: «Віддай мені свій товар за безцінь, а не віддаси — підеш з базару!». І багато лікарів, причому не з гірших, пішли «з базару» — хто за кордон у найми, хто на будову, хто вантажником. Та більшість лишилась. І та мізерія, котру вони отримують, їх не підносить, а нищить. Адже лікарю слід отримувати кілька фахових журналів, купити книжку, поїхати на навчання в кращу клініку. Якщо це виконати, то на одяг, харчі, утримання сім'ї грошей вже не вистачить. А ми кажемо: «От які чудові лікарі в Європі!». Схаменімося, бо європейський лікар, знайшовши в інтернеті нову методику лікування в будь-якій країні світу, летить туди і вчиться. Нашому така наука не по кишені. Я часто буваю на лікарських дачах і бачу, що на своїх 6 сотках лікар не відпочиває, а працює, щоб зекономити на продуктах. Навіть в найбідніших країнах світу дипломований лікар не живе з городу. Ще гірша ситуація в сільських лікарів. Повний набір господарства: великий город, кури, гуси, свині — до якого тут підвищення професійного рівня! Та і що може дати те підвищення рівня, хіба що 10—20 гривень до зарплати! То що ж ми, обивателі, хочемо від того лікаря? Хіба що клятви Гіппократа... Але і достославний лікар античної Греції мав за свою працю гідну відплату і жив на рівні найзаможніших громадян Греції, а Асклепій був взагалі визнаний богом.

Ми ж хочемо божественних чудес від простого смертного, котрий часом мусить думати не про хворого, а про одяг і взуття для сім'ї, про несплачені квартирні борги, про відсутність елементарних умов праці. Ми, побувавши за кордонами, порівнюємо лікарів тамтешніх і наших. Годі порівнювати! Заробітна платня хірурга в США близька до платні Президента. А щоб у нас заробити місячну платню депутата Верховної Ради, лікарю доводиться працювати два роки. Коли підходить старість, починають глодати думки, як прожити на майбутні 420—450 гривень пенсії. Саме таку пенсію отримує більшість ветеранів медицини.

Критикуємо ми і нашу медичну освіту: мовляв, за кордоном ліпша підготовка. Облишмо, адже як би не старався викладач, він нічого силоміць у голову студенту не запхне! Тут не допоможуть жодні інтернети чи болонські системи. Низький рівень майбутньої оплати праці лікаря зводить нанівець реальну конкуренцію серед абітурієнтів та студентів, позбавляє їх стимулу потягу до знань. Та й викладач з науковим ступенем кандидата наук отримує платню меншу, ніж продавець на ринку, а доктор наук заледве дотягує до зарплати кур'єра. Ось де треба шукати витоки так званої корупції. Саме злидні й спонукають до різних порушень.

Те, що в багатьох випадках лікар заглядає в кишеню пацієнта, ні для кого не секрет. Але і це комусь вигідно. Адже, розуміючи незаконність своїх дій, лікар перебуває в страсі, а страх — це упряж, віжки і батіг!

Тепер багато розмов про неминучість загальнообов'язкового медичного страхування, розвиток так званої страхової медицини. При такому масовому безробітті, явному і прихованому, кількість осіб, котрі будуть застраховані, не перевищить 7—10 млн. чоловік. А решта? Більше того, роботодавець, що змушений буде сплачувати за свого найманого працівника страхові внески, постарається чимшвидше здихатись цього працівника і цих внесків. Виникне ще один стимул для безробіття. При впровадженні медичного страхування держава автоматично перекладе на плечі страхових компаній ту, хай і не значну, турботу про здоров'я громадян, яка є нині.

Сьогоднішнє цькування лікарів має ще один страшний бік. Так звані борці з корупцією в медицині, знизивши суспільний рейтинг медика, вселили у людей острах звертання до лікаря. І мов снігова лавина, покотилися випадки задавнених хвороб та передчасної смерті. І знову винуваті лікарі...

Газетні шпальти, екрани телевізорів та й просто ліхтарні стовпи рясніють оголошеннями про екстрасенсів, цілителів, спасителів, ворожок та знахарів. Людям втокмачують у голови поняття про всесильність псевдоцілителів. От саме туди і пливе значна маса коштів пацієнтів. І рахунок у кожного хворого йде вже на сотні й Тисячі гривень. Завершується «цілительство» тим, що обдертий, мов липка, хворий приходить у лікарню з порожніми кишенями і запущеною хворобою. І знову винуватий лікар! Винуватий, бо щось зробити вже буває запізно... Ніхто чомусь не пише скаргу на знахаря і не позивається з ним. Не захищає хворого в таких випадках і держава. А слід було б!

...Ішов собі сліпий чоловік. А на шляху в нього був камінь. Спіткнувся сліпий і боляче вдарився. Сів на узбіччі дороги та й кляне камінь — він, либонь, в усьому винуватий. Наша медицина — мов той збідований сліпець, а так звані зловживання медиків — це той камінь.

Біда не в камені, вона в сліпоті. І доки суспільство не вилікує цієї сліпоти створенням для лікаря гідного життя, доти будемо спотикатись об камінь медичної корупції. І нічого не дасть запроторення кожного сотого чи десятого сліпця до буцегарні: в'язниця сліпоти не лікує!

Юрій РАДОСТИН. м. Тернопіль.

Джерело: «Вільне життя».