ЕНДЕМІЧНИЙ “ВОЛИНСЬКИЙ”ЗОБ.

1.1. Історична довідка
У роботах Н.М. Волковича(1885), В.І. Разумовського (1903), Н.Ф. Лежнева (1904) знаходимо повідомлення про зоб у Волинській губернії. Значні вогнища ендемічного зоба на Україні виявлені у Волинській, Чернігівській областях (Г.М. Гуревич,1932, П.О. Кучеренко, 1936, Ф.Я. Примак 1936).
Зобна ендемія на Волині, за географічним положенням, отримала назву “волинськоі” (Г.М. Гуревич,1932). За даним більшості авторів, про “волинський” зоб вперше повідомив Н. Вейнбаум (1888) та І.Ф. Лежнев (1904). Але ще в 1878 році В. Куницький доповів товариству лікарів Волині про Базедову хворобу у хворого 27 років. Після проведеного лікування розчином Фовлєра, дигіталісом та втиранням йоду в шкіру в ділянці щитовидної залози, клінічні прояви її зникли Н.М. Волкович у 1885 році повідомив про екстирпацію зоба у хворої 38 років з Волинської губернії, Дубенського повіту, яка поступила в клініку проф. Ф.К. Борнгаупта 18 січня 1884 року. Був діагностований зоб, який утруднював дихання із загрозою життя хворої. Операція ускладнилась на п’ятий день тетанією, наступила смерть від тиреопривної кахексії. Н.М. Волкович також повідомив,що на одному із засідань Товариства київських лікарів у 1884 році лікар Пантю Сах, на основі спостережень при обстеженні новобранців, вказав на часте розповсюдження зоба в Дубенському повіті (Рівненська область). У 1888 році Н. Вейнбаум повідомив про двох хворих зобом, яких лікував гальванічним струмом: одна хвора 18 років, яка народилася в Луцькому повіті, а друга — 15 років з міста Ковеля. Н. Вейнбаум, який працював в ковелі, вказав на розповсюдження зоба в північно-західній частині Волинської губернії та пов’язує це з болотами полісся. В 1903 році В.І. Разумовський повідомив про розповсюдження зоба в волинській губерні, згідно з повідомленням вейнбаума.
Адам Войнич у 1928 році, при обстеженні 13 учбових закладів міста Луцька, у 24,76% школярів виявив зоб (Н.Ф. Гриценко,1953).
У східній частині Волині в 1932 році Г.М. Гуревич обстежив коростенський округ та знайшов значне вогнище зобної ендемії, якій дав назву, за географічним положенням — “волинської”. Г.М. Гуревич провів обстеження Городницького, Борищівського, Емельчанського, Олевського, Чеповецького районів житомирської області, та знайшов, що в деяких районах ураження зобом досягає 77% населення. В північно-західних районах області ураження зобом досягає до 27 %, а на границі з Рівненською областью-33%. Автор вказує на превалювання дифузних форм зоба (79,6%), кретинізм виявили в поодиноких випадках. У 13% були явища “латентного базедовізму”. Г.М. Гуревич вказує на необхідність проведення вивчення зобної ендемії зі сторони Рівненськоі області.
Укаїнське Полісся в 1936 році досліджував П.О. Кучеренко та прийшов до висновку про максимальну зобну ендемію на заході Полісся. Згідно з його даними, “волинська” ендемія молода. Займає всього 3-4 покоління О.П. Кучеренко вважає територію українського Полісся територією зобної ендемії низини.
1.2. Коротка географічна характеристика області.
Рівненська область займає західну частину Правобережного Полісся та лісостепу Украіни площа області складає 20,6 квадратних кілометрів та відповідає 3,6% території України. На півночі область граничить з Білоруською республікою, на сході з — Житомирською, на південному сході — Хмельницькою, на півдні з — Тернопільською, на південному заході з Львівською та на заході — з Волинською областями. Географічно вона займає центральне положення Волині. Етнографічне поняття “волинь” вперше з’явилось у літописі 1077 року від міста Волиня на Західному Бузі за 20 кілометрів від Володимира-Волинського. Потім землі, розміщені в басейні річки Прип’ять та верхів’ях Західного Буга, почали називатися “Волиннью”. У наш час на місці волинськоі губерні, яка займала 64000 верств, розміщені Рівненська, Волинська та деякі райони Житомирської, Хмельницької та Тернопільської областей.
Північна частина області, яка складає дві третіх усієї території, розміщена в Поліській низині, границя якої на півдні проходить по лінії Корець — Тучин — Рівне — Клевань. Полісся — це низина, значно заболочена. Південна частина області розміщена на Волино-Подільському підвищенні, яке має мілові породи, покриті лісами. Підвищення поділяється густою сіткою глибоких річних долин, балок у Гощанському, Рівненському та інших районах з середньою висотою 200 метрів над рівнем моря.На півдні область зайнята Мізочиським кряжем, який доходить біля села Дермань до 358 метрів над рівнем моря з невеликими висотами в Дубенському районі. В Острожському, Дубенському та Рівненському районах під грунтом знаходяться мілові відложення (С.Бржозовский, 1914). Ріки належать до басейну Дніпра, на крайній півночі знаходиться Прип’ять та ії праві притоки, які проходять через всю область: Горинь, Случ, Стир з Іквою. У південній частині області долини рік врізані глубоко в Подільсько-Волинське підвищення.На півночі річки розбиваються на численні рукава з заболоченими берегами.
На півночі області переважають дернисто-підзолисті та болотисті грунти.В південній частині — підзолисті грунти, в низинах — чорнозем. Ліси та кущі займають 3 0,1 % території області. Південні райони заселені густіші ніж північні (100 чоловік на квадратний кілометр).
Чотири п’ятих усього населення проживає в сільській місцевості. У 1953 році Н.Ф.Гриценко повідомив про роботу Волинського протизобного диспансеру Т.Ф. Ускова та Я.Д. Рафальський (1956) описали ендемічний зоб в місті Рівному. На основі вивчення 142 хворих, оперованих у міській лікарні в 1945-1955 роках, прийшли до висновку, що в місті простий зоб має тенденцію до базедофікації, захворюванність серед населення в місті знизилась з 0,83% в 1953 до 0,51% в 1955 роках.
1.3. Ендемічний зоб в області
У 1951 –1952 роках проведені огляди населення області з метою виявлення показників ураження (збільшення щитовидної залози 1-5ст.) та захворюванності (зоб 3-5ст.).Огляд проводили по єдиній схемі лікарями районів за допомогою та під контролем лікарів обласноі лікарні. Дані оглядів аналізували разом з протизобним диспансером. Всьогооглянули 732032 пацієнта, або 80% населення області. Збільшення шитовидноі залози 1-5 ступені знайшли у 91531, що складає 12,4%, зоб 3-5 ступеня у 9955 (1,3%). Повторні огляди проведені в 1957 році, показали зниження захворюванності та ураження зобом. Серед 615194 пацієнтів збільшення щитовидної залози 1 ступеня знайшли у 30418 хвирих ( 4,6%), 2 ступеня — у 11716(1,9%), 3 ступені — у 2709 (0,4%), 4 ступені — у 565 (0,09%) та 5 ступені — у 47 (0,007%). Ураження населення зобом з 12,4% у 1952 році знизилась до 8 % у 1957, а захворюванність з 1,з% до 0,7%. Зниження ендеміі можна пов”язати з покращенням матеріальних та санітарно-гігієнічних умов життя населення,а також з проведенням йодної профілактики.
Великий інтерес становить вивчення зобу серед школярів. Збільшення щитовидної залози 1-3 ступеня серед школярів у 1952 році складало — 24,7% та зоб 3 ступеня — 0,6%. У 1957 році оглянули 122216 школярів. Збільшення щитовидноі залози 1 ступеня виявлено у 11321 дитини, 2 ступеня — 2727, та 3 ступеня — у 143 школярів. Збільшення щитовидної залози 1 — 3 ступеня виявлено у 14191 дитини, що складае 11,6%. Захворюваність у 1957 році серед школярів становила 0,19%. Як видно з наведених даних, ураження зобом зменшилось за 5 років майже в два рази, захворюваність — у 5 разів.
Для вивчення захворюваності та ураження зобом населення окремих районів,ми розділили область на три частини: північну, райони навколо міста Рівного- у центральну, та ряд районів, які знаходяться на Волино-Подільській висоті- у південну зону.
Населення північних районів, згідно з даними обстеження, було уражене ендемічним зобом на 0,21%-0,52%. Цікавими для порівняння є дані сусідніми районів. Житомирської області, які були обстежені Г.М.Гуревичем. Згідно з ними, зоб у цих районах у 1930-1932 роках виявлявся в 27-33%. У 1957 році в районах нашоі області, сусідніх з районами Житомирськоі області, цей показник складав 12% (зоб 1-5ст.), а 3-5 ступеня — 1,3%. За 25 років з часу обстеження Г.М.Гуревичем районів східної Волині, сусідніх з Рівненською областю, ураження ендемічним зобом з 33% у 1930 році знизилась до 8% у 1957. Такий висновок слід вважати умовним.Спільність біогеофізичних умов допускає зробити вказані висновоки. У грунті та воді цієї зони спостерігається значне підвищення вмісту йоду (П.С. Савченко,1956)
У центральній зоні області найбільше ураження зобом серед дорослого населення виявлено в Гощанському (-18,6%) та Здовбунівському (-12,06%) районах при середньому обласному показнику — 8%, а серед школярів збільшення шитовидної залози в Здовбунівському — 43,78%,Острожському -14,93% районах, при середньому обласному показнику 11,6%.
Вказані райони знаходяться на Волинській висоті, де рівень йоду в грунті та воді дуже низький(П.С.Савченко). Через ці райони протікає річка Горинь. Населення часто використовує її воду для пиття. Значний ріст ураження зобом школярів пов’язаний з міграцією населення на новобудову цементний завод.
У ряді районів південної зони області ураження та захворюваність залишаються високими. Аналіз даних показує, що ураження зобом в області збільшується з півночі на південь.Слід зазначити, що високі показники ураження зобом серед школярів підносяться за рахунок гіперплазіі щитовидної залози 1-2 ступеня. Так, у 1957 році серед 122216 школярів гіперплазія першого ступеня була у 11321, другого ступеня –у 2727, третій ступінь виявлений тільки у 142 школярів.
Таким чином, ураження зобом дорослого населення в 1957 році становило -8%, захворюванність — 0,69%, у школярів відповідно 11,6% та 0,2%. Значно змінилися вказані показники в зв’язку з Чорнобильською аварією та радіаційним забрудненням шести північних районів.Тому великий інтерес для вивчення зобної ендемії в області представляють дані ендокринологічних кабінетів, згідно з якими патологія щитовидноі залози збільшилась у післяаварійний період в 1,8 раза.
В 1996 році вказані показники, наступній: поширеність ендемічного зоба на 1000 населення становила в 1985 році 1,5, у 1996 — 2,0,серед дітей відповідно 0,1 — 2,1. Тиреотоксикоз із зобом та без нього — 0,5 — 0,7 та 0,03 у дітей. Гіпотиреоз –0,3 — 0,9 та 0,06 — 0,1. Тиреоїдит 0,03 — 0,7 та 0,3 у 1996 у дітей. Рак щитовидної залози — 0,007 та 0,02 у дітей в 1996 році — 0,01. Як видно з наведених даних, спостерігається збільшення частоти тиреоїдиту, гіпотиреозу та раку щитовидноі залози в післяаврійний період Чорнобильського лиха. Частота аутоімунного тиреоїдиту збільшилась у 10 раз, (А.Гурський, Ю.Семенюк та інші, 1998).