ВИСНОВКИ

Ендемічний зоб у Рівненській області мало вивчений. Наша праця є першою спробою підвести підсумки результатів вивчення зобної ендемії в області, її клініки, методів хірургічного лікування та інших питань. Шляхом організації оглядів населення області для виявлення зобної ендемії встановлено, що ураження та захворюваність зобом з 1952 по 1958 роки значно знизились. Так серед дорослого населення ураження зобом у 1952 році було –12,4%, у 1958 — 8%. Захворюваність, відповідно — 1,3% та 0,69%. Серед школярів ураження зобом було у 1952році-24,7%, у 1958 –11,6%.
Згідно даних П.С. Савченко, найбільш високими показниками вмісту йоду в грунтах та водах характеризується північна частина області, яка знаходиться на границях Прип’ятської низини. Зниження кількості йоду в південній частині області пов’язане з підняттям грунтів по лінії Берестечко-Остріг.
Дані ураження та захворюваності населення області зобом можня пов’язати з недостатністью йоду в воді та грунті. Значне зниження показників пораження та захворювання зобом серед населення спостерігається також у інших західних областях України.
В зв’язку з Чорнобильською катастрофою вказані вище показники змінилися за рахунок ураження дітей, а також виявлення раку щитовидної залози. Дані обстеження майже 80% населення в 1951-1958 роках залишаються найбільш достовірними та цікавими для вирішення питань ліквідації зобної ендемії. Вивчення клініки та патогістологічних даних дозволяє константувати, що особливих змін у клініці, формі, ступені зоба в нашій та сусідніх областях Західної Украіни немає. Тому термін “волинський” зоб повинен залишатися в літературі тільки як історико-географічне поняття. Мова повинна бути тільки про ендемічний зоб у Рівненській та Волинській областях.
З відкриттям обласної лікарні в 1951 році та протизобного диспансеру в області почали проводити профілактику зоба, вивчення ступеня ураження та захворюваності, проведення планового хірургічного оздоровлення населення. У 1959 році в усіх районних лікарнях області виконувались операції при зобі по єдиній методиці обласної лікарні. В практику лікувальних закладів впроваджена методика передопераційноі підготовки, техніка операції та ведення післяопераційного періоду, які застосовувались у хірургічному відділенні обласної лікарні.
Хірургічному лікуванню підлягали хворі зі змішаними та вузловими формами зоба. Дифузні форми зоба з проявами тиреотоксикозу оперували при відсутності ефекту від консервативної терапії протягом 4-6 місяців. Таке відношення до хворих дозволяє проводити операції в ранні строки, коли ще немає незворотніх порушень зі сторони серцево-судинної системи та інших органів.
Велика увага приділяється техніці операції, знеболюванню. Від блокади судинно-нервового пучка шиі ми відмовились в зв’язку з небезпекою-виникнення гематоми з летальними наслідками. Для зупинки кровотечі використовуємо диатермію, що дозволяє на 20-30 хвилин швидше закінчити операцію, яка продовжується в середньому 50-80хвилин.
При тиреотоксикозі на операційному столі забезпечується інфузійна терапія. Двобічна субтотальна резекція щитовидної залози виконується після розділення перешийка під контролем пальців китиці з перев’язкою судин в капсулі, з залишенням біля “небезпечноі” зони з двох сторін трахеї 3-5грам залози. Від геміструмектомії ми відмовились. При важких формах тиреотоксикозу та при загрудинних зобах задовільний ефект відмічали від загрудинної блокади за Каравановим. Операція проходить без болі, частота пульсу та дихання стають рідшими, чітко спостерігається значне ослаблення післяопераційного шоку та тиреотоксикозу.
У хворих тиреотоксикозом спостерігаються значні явища кисневої недостатності. Вони зростають під час операції. Новокаїновий інфільтрат, кровозупинні затискачі, маніпуляції на залозі все це або здавлює трахею, або викликає рефлекторний спазм гортані та трахеї, що звичайно порушує дихання. Симптоми гіпоксії та гіперкапнії наростають. Киснева терапія сприятливо діє на міокард. Тому хворі з важкими формами тиреотоксикозу отримували для дихання вологий кисень як під час, так і після операції. Найбільш ефективним у боротьбі з гіпоксією є ендотрахеальний наркоз, який ми застосовуємо з 1957року. Він показаний у хворих з загрудинним зобом великих розмірів, який стискує трахею, при зобах з важким тиреотоксикозом, особливо у дітей та у хворих з лабільною нервовою системою. Операція під вказаним наркозом проходить спокійно та швидко. Вдихання кисню та призначення гангліоблокаторів попереджує розвиток післяопераційного шоку та тиреотоксикозу. Необхідно відмітити,що при ендотрахеальному наркозі в перший рік його застосування було незвично проводити операцію в “сухих” тканинах, тому для кращої препаровки тканин ми додатково вводили під капсулу залози розчин 0,25% новокаїну.
У післяопераційному періоді хворі, зокрема при тиреотоксикозі, вимагають суттєвого догляду та спостереження медичного персоналу. Віддалені результати хірургічного лікування ендемічного зоба — задовільні. В ліквідації хірургічних форм зоба велике значення має активне виявлення, диспансерне спостереження та їх планове оздоровлення в обласній лікарні.
Таким чином термін “волинський” зоб необхідно залишити в літературі як історико-географічне поняття. Застосування ендотрахеального наркозу показане при великому зобі, при тиреотоксикозі у пацієнтів з лабільною нервовою системою, у дітей та підлітків,при загрудинному та внутрішньогрудному зобі. Хворих на тиреотоксикоз,ускладнений порушенням ритму серця, треба оперувати вчасно, після хорошої передопераційної підготовки (у 67,6% нормалізується ритм серця). Рентгенологічне та ультразвукове дослідження щитовидної залози дозволяє своєчасно виявити загрудинний та внутрішньогрудний зоб. До операції з приводу тиреотоксикозу у дітей та підлітків необхідно підходити з врахуванням анатомо-фізіологічних особливостей дитячого організму та виконувати іх за суворими показаннями. Повторні операції при рецидиві зоба необхідно проводити в ранні строки після його виявлення в спеціалізованому відділенні обласної лікарні.