Абсурд у країнi абсурду, або Дещо про новий Цивiльний кодекс

Невже шановних депутатiв, якi все ж таки читали закон, i тих шановних юристiв, якi його готували, нiчого не смутило в цих формулюваннях? Припустимо, що в них немає дiтей чотирнадцятирiчного вiку, але ж повиннi бути спогади про себе у цьому вiцi. Як може чотирнадцяти-рiчна дитина обирати лiкаря, метод лiкування, як вона може оцiнити стан свого здоров’я? В чотирнадцять рокiв — дiти чи пiдлiтки — мають абсолютно рiзний рiвень розвитку, i це добре знають i можуть пiдтвер-дити дитячi та пiдлiтковi психологи та лiкарi. У цьому вiцi пiдлiтки, як правило, бояться медичного втручання — перш за все, звичайних уколiв, тим бiльш, хiрургiчних втручань. Навiть батькам часто доводиться довго умовляти своїх дiтей, доводячи необхiднiсть медичного втручання. i це якщо батьки мають вiдповiдний рiвень розумiння проблеми... А тут дiти отримують право беззаперечно i навiть згiдно з законом послати своїх лiкарiв i батькiв подалi. До чого це призведе, передбачити неважко... Заспокоює лише тiльки те, що й дорослi у нас законiв не читають, а на уроках права рiдко викладають те, що стосується тебе самого безпосередньо. Але, ймовiрно, що в iнструкцiях до лiкарiв буде внесено, наприклад: перш нiж зробити дитинi укол пiд час щеплення або взяти кров на аналiз, лiкар повинен мати згоду дитини, якщо вона має чотирнадцять рокiв. I не треба думати, що я навмисно довожу ситуацiю до абсурду. Саме до таких наслiдкiв вже зараз привели закон «Про психiатрiю» та дiючi iнструкцiї — коли лiкар за викликом родичiв або сусiдiв приходить до психiчно хворого, перш за все, психiатр повинен назвати себе i свою посаду i спитати у, можливо, хворої психiчно людини: чи згоден вiн, щоб його оглянув лiкар-психiатр. Якщо хвора людина не розумiє своєї хвороби i вiдмовляється вiд огляду, лiкар у повнiй вiдповiдностi з iнструкцiєю йде геть. Може, саме тому у нас останнiм часом серед злочинцiв так багато психiчно хворих? Та й кiлькiсно психiчно хворих побiльшало на наших вулицях, у транспортi... I це наслiдок добрих намiрiв тих, хто брав участь у розробцi цього закону i не хотiв прислуховуватися до зауважень лiкарiв-психiатрiв, вважаючи, що всi вони виннi у репресiях брежнiвських часiв, коли дисидентiв кидали до «психушек». У ч.4 цiєї ж статтi записано, що: «Повнолiтня дiєздатна фiзична особа, яка усвiдомлює значення своїх дiй i може керувати ними, має право вiд-мовитись вiд лiкування» — тобто за людиною визнається право на самогубство з 16-ти рокiв — iнакше це назвати не можна. А це не набагато краще, нiж обирати методи лiкування в чотирнадцять рокiв. Бо медики знають, що в багатьох випадках оцiнити реальну ситуацiю, тобто iснуючу загрозу для життя, можна тiльки пiсля ретельного обстеження. А якщо хворий вже вiдмовився вiд лiкування — хто ж його буде обстежувати? Мабуть, стаття 284 нового ЦК на очi медикам ще не потрапила.

Не краще складається справа й зi статтею 285: «Право на iнформацiю про стан свого здоров’я». Знов таки, тi депутати, що читали закон, i тi юристи, що його готували, повиннi були зважити на норму ст.23 Закону України «Про iнформацiю», а також рiшення Консти-туцiйного Суду вiд 16.10.97 у справi Устименка К.Г. Зараз у такiй редакцiї стаття 285 нового ЦК вiдверто суперечить рiшенню Консти-туцiйного Суду в частинi 3: «Якщо iнформацiя про хворобу фiзичної особи може погiршити стан її здоров’я або стан здоров’я фiзичних осiб, визначених частиною 2 цiєї статтi, зашкодити процесу лiкування, медичнi працiвники мають право дати неповну iнформацiю про стан здоров’я фiзичної особи, обмежити можливiсть їх ознайомлення з окремими медичними документами (у ч.2 зазначенi: батьки (усиновлювачi), опiкун, пiклувальник). Це ж треба! Лiкарi, ясним оком подивившись на родичiв хворого, знають, чи спричинить їм це шкоду чи нi? Може, мова йде про хворих (iнвалiдiв) батькiв, усиновлювачiв, опiкунiв або пiклувальникiв? А де про це сказано? i як це коригується iз статтею 284, де зазначено право на вiдмову вiд лiкування? А якщо лiкар дасть неповну iнформацiю, обмежить право хворого i його родичiв на ознайомлення з медичною доку-ментацiєю, а хворий вна-слiдок цього вiдмовиться вiд лiкування, що тодi?

Я не кажу вже про такi дрiбницi, що Конститу-цiйний Суд нiяк не обмежив право пацiєнта на отримання достовiрної iнформацiї про себе (вiдповiдно, на це мають право особи, зазначенi у ч.2 ст.285). То що це таке написано i що це прийнято депутатами, люди добрi?

Я вже не кажу: лiкарi-iнфекцiонiсти мають висловити окрему подяку депутатам за ч.1 ст.287, згiдно з якою не може бути обмежений доступ до хворого, який перебуває на стацiонарному лiкуваннi, його родичiв, адвоката, нотарiуса та священно-служителiв.

i всi ми висловлюємо окрему подяку депутатам за норми ст.293, частина друга якої надає нам право вимагати негайного припинення дiяльностi фiзичних або юридичних осiб, якщо ця дiяльнiсть призводить до забруднення повiтря. Дуже реалiстично, особливо для жителiв таких мiст, як, наприклад, Харкiв, на вулицях якого нема чим дихати вiд кiлькостi вихлопних газiв, а депутати мiської ради з великою охотою iнiцiюють та здiйснюють вирубання дерев, тому що це, як пояснюють мешканцям мiста, дасть змогу встановити рекламнi бiг-борди або який-небудь кiоск, i це дозволить збiльшити надходження до мiського бюджету. Так що маєте, шановнi громадяни, вимагати негайно, щоб усi автомобiлi стали, а тi заводи, якi ще не стоять, припинили роботу. Але ця стаття не дає права вимагати, щоб вiдповiднi служби вiдслiдковували i приймали необхiднi заходи, щоб стан довкiлля покращувався. Головне — припинити, а що робити — це не наша задача.

Про абсурднi статтi нового ЦК, якi стосуються iнформацiйної сфери i ЗМI, вже написано багато статей i не тiльки у вищезгаданому числi ПiКу, а й у газетi «Дзеркало тижня i багатьох iнших.

I ось на що хочу звернути увагу. Право на iнфор-мацiю цiкавить усiх, а от право на медичну допомогу i пов’язанi з цим проблеми майже не викликають суперечок у суспiльствi. Мовчать лiкарi, бо зараз для них головне — вижити, не отримуючи достатньо коштiв на лiки, на обладнання. Та ще й мiзерна зарплатня, яка змушує лiкарiв кидати свою професiю або, у кращому разi, переходити працювати до медичних комер-цiйних структур. Як завжди, найбiльш важливi для людини й суспiльства сфери — охорона здоров’я та освiта — залишаються поза увагою всiх. В першу чергу — пацiєнтiв, якими рано чи пiзно стаємо всi ми або нашi близькi, навiть депутати та владоможцi. На жаль, вони цього не розумiють. Iнакше ми би не чекали так довго страхової медицини в тому виглядi, у якому вона працює у всьому свiтi. А не у виглядi нового закону про медичне страхування, який нам пропонують чиновники Мiнздраву.

Але зараз ми маємо те, що маємо — новий Цивiльний кодекс, дуже великий, але, на жаль, такий, що потребує не тiльки ретельного вивчення, а й негайних змiн тих статей, якi є не тiльки абсурднi, а й можуть привести до негативних наслiдкiв.

Шановнi депутати, будь ласка, прочитайте цей дуже важливий документ — це не важко, бо закон вже вийшов з друку. Може, все ж таки вам захочеться щось змiнити...

P.S. В останньому числi газети «Дзеркало тижня» наданий дещо iнший розклад таємничих подiй з прийняттям Цивiльного Кодексу. Тi депутати, якi читали проект цього документу, стверджують: зловтiшна ст. 277, яка апрiорi вважає будь-яку негативну iнформацiю недостовiрною, була викладена таким чином: «Негативна iнформацiя, яка поширюється про особу, вважається недостовiрною, якщо факти, якi в нiй мiстяться, не доведенi розповсюджувачем».

Депутати стверджують, що саме в такiй редакцiї вони голосували цю статтю, а в секретарiатi, перед поданням на пiдпис президенту, друга частина цiєї статтi зникла. От, виявляється, вiд кого залежить наше життя, демократiя в Українi i все, що вiдбувається в державi — вiд клеркiв Верховної Ради. А ми не могли зрозумiти детективу навколо прийняття бюджету. Тепер ще й голосування навколо Цивiльного Кодексу.

Чи не забагато занадто гострих сюжетiв для нашої нещасної країни, де права людини, з точки зору владоможцiв, досi залишаються казочкою для Заходу.

джерело: www.media-objektiv.com