ОСОБЛИВОСТІ КЛІНІКИ І ПЕРЕБІГУ ГЕРПЕС-ВІРУСНИХ ДЕРМАТОЗІВ У ВІЛ-ПОЗИТИВНИХ ОСІБ

О.А. Проценко

Медичний університет, м. Донецьк

Підсумовані результати спостереження за 28 хворими (18 чоловіків і 10 жінок) віком від 19 до 49 років з рецидивним простим герпесом, котрий розвинувся на різних етапах інфекційного процесу при ВІЛ-інфекції.

У 16 хворих відмічено тяжкий перебіг рецидивного герпесу (більше 6 рецидивів на рік), у 8 – перебіг середньої тяжкості (4-6 рецидивів на рік), у 4 – легкий (3 і менше рецидивів на рік). У 78,5 % ( 88,6 % ?) хворих виявлена супутня урогенітальна інфекція, в тому числі моноінфекція у 26,1 % і змішана інфекція у 62,5 %.

Персистуюча цитомегаловірусна і папіломовірусна інфекції були у 35,0 % хворих, вірусний гепатит С у 24,0 %. Дисбактеріоз кишечнику виявили у 96,0 % пацієнтів.

Рецидивний перебіг герпесвірусної інфекції у 60,0 % хворих передував установленню ВІЛ-позитивного статусу. Виявлені герпетичну інфекцію та інші вищезгадані захворювання доцільно враховувати при плануванні лікувально-діагностичних заходів для цих пацієнтів.

ДОСВІД СУПРЕСИВНОЇ ПРОТИВІРУСНОЇ ТЕРАПІЇ

Т.В. Проценко

Медичний університет, м. Донецьк

ЗМІНИ РІВНЯ ПРОТИТОКСОПЛАЗМОВИХ IgG ПІД ВПЛИВОМ ФАКТОРІВ, НЕ ПОВ’ЯЗАНИХ З АКТИВНІСТЮ ІНФЕКЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

Ю.О. Рандюк, А.М. Сокол, В.Е. Кардаш

Буковинський медичний університет, м. Чернівці

Своєчасна та безпомилкова діагностика форм перебігу токсоплазмозу у вагітних та жінок у період підготовки до вагітності має надзвичайно важливе значення, оскільки навіть латентні форми цієї інфекції, у випадку первинного інфікування вагітної, становлять серйозну небезпеку для плода. Поряд з цим, більшість протипаразитарних препаратів мають тератогенну дію і їх призначення є не менш шкідливим для плода, ніж гострий токсоплазмоз. Відповідно до рекомендацій ВООЗ, зростання концентрації протитоксоплазмових IgG у 2 рази і більше та виявлення специфічних IgM свідчить про сероконверсію (свіже інфікування токсоплазмами), а концентрація IgG 200 МО/мл і більше, навіть за відсутності IgM, вказує на можливу сероконверсію.

За період з 2004 по 2006 рр. під нашим спостереженням знаходилося 264 вагітних, у яких концентрація протитоксоплазмових IgG була вищою за 200 МО/мл, що складало 14,1 % від загальної кількості обстежених, причому в 1,8 % обстежених вміст цих імуноглобулінів був вищим за 300, а у 5 жінок (0,27 %) – за 400 МО/мл. Зростання концентрації anti-toxo IgG у 2 рази спостерігалося у 2,3 %, у 3 рази – у 0,7 %, у 4 рази і більше – у 0,2 % обстежених. У процесі спостереження факт первинного інфікування токсоплазмами встановлено лише у двох вагітних (0,1 %), ще в одному випадку (0,05 %) висока концентрація anti-toxo IgG свідчила про загострення хронічного токсоплазмозу.

Враховуючи вищенаведене, досліджували зміни рівня протитоксоплазмових IgG у вагітних, які перенесли гострі інфекційні захворювання чи лікувалися індукторами ендогенного інтерфероноутворення.

У вагітних (n=16), які перенесли гострі інфекційні захворювання (ГРЗ, ангіна, бронхіт, пневмонія, синусит, тощо), що супроводжувалися вираженою клінічною симптоматикою, концентрація anti-toxo IgG була на 61 % вищою, ніж до хвороби, і в середньому складала (272,8±23,9) проти (169,4±14,6) МО/мл. Причому концентрація anti-toxo IgG перевищувала 400 МО/мл у 6,3 %, 300 МО/мл – у 18,8 %, 200 МО/мл – у 56,3 % цих пацієнток. У 2 жінок (12,5 %) вміст anti-toxo IgG зріс у 3 рази, ще у 5 (31,3 %) – у два рази.

У вагітних (n=20), які приймали індуктори інтерферону (протефлазид, що призначався акушерами-гінекологами з метою профілактики простудних захворювань), концентрація anti-toxo IgG після 2 тижнів прийому препарату складала (241±19,6) МО/мл, тоді як до лікування цей показник становив (162,1±14,9) МО/мл. Вміст цих імуноглобулінів був вищим за 300 МО/мл у 2 (10 %), за 200 МО/мл ще у 8 (40 %) вагітних. У 5 пацієнток спостерігалося зростання концентрації anti-toxo IgG у 2-2,5 разу.

У жодної з обстежених жінок обох груп не було клінічної симптоматики токсоплазмозу, не виявлялися специфічні IgМ, у всіх випадках індекс авідності anti-toxo IgG перевищував 50 %, а вагітності завершилися народженням здорових доношених дітей.

Отримані дані дають змогу констатувати, що зростання рівня протитоксоплазмових IgG чи їх висока концентрація можуть зумовлюватися не лише активністю токсоплазмової інфекції, але й іншими факторами, зокрема гострими інфекційними захворюваннями іншої етіології та прийомом індукторів ендогенного інтерфероноутворення. Таким чином, показники вмісту протитоксоплазмових IgG за відсутності специфічних IgМ не можуть розглядатися як беззаперечний критерій визначення активності інфекційного процесу, тим паче бути підставою для призначення етіотропного лікування.