ДО ПИТАННЯ ОПТИМІЗАЦІЇ ЕТІОТРОПНОГО ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ГОНОРЕЮ

Л.В. Мудряк, О.І. Денисенко, І.Р. Коба, О.В. Фесенко

Обласний шкірно-венерологічний диспансер, Буковинський медичний університет, м. Чернівці

В останні роки відзначається стійка тенденція до почастішання випадків розвитку в гонококів резистентності до препаратів пеніцилінового ряду та інших антибактерійних засобів (І.І. Мавров, 2002). У зв’язку з цим питання оптимізації етіотропного лікування хворих на гонорею є актуальною задачею сучасної венерології. Під нашим спостереженням перебувало 45 хворих на гонорею, які знаходилися на стаціонарному лікуванні у венерологічному відділенні Чернівецького ОШВД упродовж 2006 р. Серед обстежених було 37 чоловіків і 8 жінок віком від 18 до 47 років. У 34 хворих при поступленні у стаціонар на підставі скарг, анамнезу, клініки та лабораторних методів дослідження було діагностовано гостру форму гонореї, у 11 пацієнтів - хронічну. В якості етіотропного лікування всім хворим призначали антибактерійний засіб широкого спектру дії Кірін (спектиноміцин), механізм дії якого полягає у пригніченні синтезу білків бактерійних клітин та порушенні проникливості бактеріальних мембран. Доведено, що Кірін виявляє активність як щодо грамнегативних, так і грампозитивних мікроорганізмів, однак найбільша його ефективність встановлена відносно Neisseria gonorrhoeae, на яку препарат впливає бактерицидно. Перевагами Кіріну є швидка абсорбція у системний кровообіг при його внутрішньом’язовому введенні та швидке (через 1-2 год) досягнення максимальної концентрації, тривала терапевтична дія та відсутність кумуляції в організмі хворого. Антибактерійний засіб Кірін хворим на гостру гонорею призначали одноразово в дозі 2 г, а при хронічній – по 2 г на добу впродовж 5 днів. Паралельно хворим на хронічну гонорею призначали засоби патогенетичної дії (імунотропні препарати, біогенні стимулятори, вітамінотерапію). Позитивний терапевтичний ефект після застосування антибактерійного засобу Кірін відзначали вже наступного дня. Так, у 23 із 34 хворих на гостру гонорею значно зменшилися суб’єктивні відчуття та скарги на виділення, при об’єктивному огляді констатовано зменшення гіперемії і набряку слизових, зменшення кількості виділень. Через 2-3 дні відзначено значне покращання клінічної картини у решти пацієнтів. При клініко-лабораторному контролі через 10 днів після виписки у всіх пацієнтів відзначено клінічне та лабораторне одужання. При подальшому спостереженні рецидивів захворювання у цих осіб зареєстровано не було. Слід відзначити, що всі хворі перенесли призначення Кіріну добре, без розвитку ускладнень чи побічних реакцій.

КЛІНІКО-ІМУНОЛОГІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРЕПАРАТУ ПРОТЕФЛАЗИД У ХВОРИХ НА ЕПШТЕЙНА-БАРР ВІРУСНУ ІНФЕКЦІЮ

Т.О. Нікіфорова, О.Б. Дикий, Т.З. Кобрин, О.Є. Кондрин, А.В. Надбережна

Медичний університет, м. Івано-Франківськ

За останній час різко збільшилась кількість випадків Епштейна-Барр вірусної інфекції (ЕBV), при цьому наряду з гострою формою - інфекційним мононуклеозом, все частіше виявляється активація хронічної персистуючої форми з різноманітними клінічними проявами. Лікарі різних спеціальностей у своїй практиці зустрічають клінічні і гематологічні симптоми різних форм ЕBV інфекції (інфекціоністи, неврологи, гематологи, акушер-гінекологи, ЛОР-лікарі).

Для лікування ЕBV інфекції застосовують ациклічні нуклеозиди, рекомбінантний інтерферон і його індуктори, імуноглобуліни, однак вони не завжди ефективні. Так, встановлено, що ЕBV-тимідинкіназа не фосфорилює ацикловір, тому ефект від циклічних нуклеозидів при ЕBV інфекції відсутній. Методи імунотерапії не дають гарантованого клініко-лабораторного ефекту, не є безпечними і погано контролюються. Монотерапія a -інтерфероном має невисоку ефективність.

Вірусом Епштейна-Барр інфіковано до 90 % населення. Після первинного інфікування в імунокомпетентних осіб вірус знаходиться в організмі у латентній формі. Активна форма ЕBV інфекції є маркером імунодепресії. Тому лікування основного захворювання, яке могло спричинити імунну депресію, в поєднанні з імуномодуляторами часто приводить до позитивного результату – пригнічення вірусної реплікації.

Метою роботи була оцінка ефективності лікування хворих на ЕBV інфекцію вітчизняним рослинним препаратом Протефлазид (НПК „Екофарм”, Україна).

Під спостереженням було 39 хворих у віці від 3 до 38 років, що знаходилися на лікуванні в ОКІЛ м. Івано-Франківська. Діагноз установлювали за клінічними ознаками, наявністю антитіл до ЕВV, що визначали методом ІФА, а також виявлення ДНК ЕВV за допомогою ПЛР. Капсидні антитіла (VCA-EBV-ІgМ), що свідчать про гострий процес, виявлені в концентрації (1,26±0,10) од. у 11,5 % від усіх хворих. Частіше виявляли ранні (EA-EBV-Іg g - 61 %) і нуклеарні (EBNA Іg g - 77 %) антитіла в концентрації (0,68±0,05) і (3,53±0,52) од., що свідчило про реактивацію персистуючої інфекції; у здорових ці показники складали відповідно (0,30±0,03), (0,25±0,01), (0,16±0,01) од. ПЛР на ДНК EBV була позитивна у слині 60 % хворих, у крові – 22 %.

У клінічній картині хвороби спостерігалися наступні симптоми: підвищення температури тіла вище 38 ? с (92 %), лімфаденопатія (100 %), тонзиліт (76 %), екзантема (30 %), гепатоспленомегалія (69 %), синдром хронічної втоми (7,9 %), епіфарингіт (40 %), жовтушність шкіри (53,8 %), лімфоцитоз крові (60 %), наявність атипових мононуклеарів більше 10 % (30,8 %), підвищення активності Алат (77 %). При цьому загальна кількість лімфоцитів у хворих підвищилася до (2,32±0,10)х10⁹/л проти здорових - (1,25±0,10)х10⁹/л (Р<0,05), Т-лімфоцитів - знизилась до (42,50±2,20) проти (58,32±4,61) % (Р<0,05), В-лімфоцитів - значно підвищилася - до (57,25±5,15) проти (18,91±2,11) % (Р<0,01) у нормі. Атипові мононуклеари складали в середньому (15,36±1,00) %.

Вміст імуноглобулінів крові всіх класів (А, М, G) до початку лікування був підвищеним - (5,03±0,19, 2,16±0,20, 18,25±1,52) г/л проти (1,66±0,13, 0,90±0,01, 10,32±1,05) г/л у здорових відповідно, (Р<0,01), як і ЦІК (0,56±0,05) і (0,06±0,01) од., Р<0,001.

Усі хворі були розділені на 2 групи. У першу групу увійшли 19 хворих, що приймали базис-терапію (детоксикацію, десенсибілізацію, симптоматичні засоби). У другій групі 20 хворих на фоні базис-терапії одержували препарат Протефлазид з 3-4-го дня перебування в стаціонарі до 1 місяця.

Аналіз клініко-імунологічних даних хворих 1-ї і 2-ї груп уже через 14 днів показав, що прийом протефлазиду сприяв якнайшвидшому зникненню симптомів інтоксикації: температура тіла і загальний стан нормалізувалися у 76 % хворих цієї групи (проти 50 % у 1-й групі). Лімфаденопатія і гепатоспленомегалія у цей час залишалися в обох групах, однак значне зменшення розмірів печінки і селезінки відбулося у 35,7 % хворих 2-ї групи (у 1-й групі - у 25 % хворих). Показники білірубіну й активності трансаміназ у хворих 2-ї групи нормалізувалися на (3,50±0,12) дня скоріше, ніж у хворих 1-ї групи. Під впливом протефлазиду знизилась загальна кількість лімфоцитів до (1,72±0,20)х10⁹/л проти (2,02±0,15)х10⁹/л, у 1-й групі (Р<0,05), а також кількість В-лімфоцитів – до (20,45±1,30) % проти (34,64±0,22) %, Р<0,01, ЦІК - до (0,12±0,01) проти (0,26±0,01) од., Р<0,01, усіх класів імуноглобулінів: IgA – (2,16±0,12) г/л (1-а група - 3,09±0,15, Р<0,05), IgM – (0,85±0,15) г/л (1-а група 1,87±01, Р<0,05), IgG – (11,56±1,16) г/л (1-а група 16,80±1,3, Р<0,01).

КЛІНІЧНА КАРТИНА ГЕНІТАЛЬНОГО ГЕРПЕСУ У ЖІНОК З МИМОВІЛЬНИМИ ВИКИДНЯМИ

І.Б. Нітефор, О.М. Ласитчук

Медичний університет, м. Івано-Франківськ

Питання охорони репродуктивної функції жінок та народження повноцінного потомства належать до найважливіших завдань сучасного акушерства, в переліку яких великого значення набуває антенатальна охорона плоду при такому ускладненні як невиношування. Невиношування традиційно розглядається як мультифакторна патологія, однак значимість та ступінь впливу різних факторів змінюється.

За останні роки помітно розширилися наші уявлення про роль так званих прихованих інфекцій в патології репродуктивної сфери жінки. Генітальний герпес (ГГ) – типовий приклад так званих “повільних інфекцій”, які можуть існувати в організмі десятиріччями чи навіть протягом всього життя, зберігаючи патогенні властивості, включаючи складні каскади запальних та імунних реакцій, які призводять до поступового розвитку патологічних проявів.

У 40 пацієнток з мимовільними викиднями в першому триместрі гестації методом імуноферментного аналізу виявлено діагностичні титри ІgМ та ІgG та позитивну реакцію прямої імунофлюоресценції до вірусу простого герпесу ІІ типу. Отже, у обстежених жінок активація хронічної персистуючої урогенітальної інфекції ІІ типу.

При аналізі анамнезу жінок з мимовільними викиднями на тлі активації ВПГ ІІ типу 24 пацієнтки (60,0 %) були повторно вагітними. 13 (32,5 %) випадків вагітності закінчились пологами, при цьому в одному випадку передчасними (2,5 %) і у 2 (5,0 %) - вагітність перебігала із загрозою передчасних пологів. Мимовільними викиднями закінчилось 9 (22,5 %) випадків попередніх вагітностей. При цьому у 2 (5,0 %) жінок мимовільних викиднів було декілька. Артифіціальними абортами закінчилось 2 (5,0 %) вагітності.

Досить часто у жінок з генітальним герпесом спостерігається хронічна гінекологічна патологія. Хронічні захворювання додатків матки були у 17 (42,5 %) жінок, рецидивні кольпіти, що не піддаються лікуванню - у 20 (50,0 %). Ерозію шийки матки було діагностовано у 13 (32,5 %) жінок.

Цікавим є той факт, що лише у двох жінок були наявні типові для вірусу простого герпесу висипання (множинні везикули на гіперемованому фоні) і у однієї жінки - виразкова поверхня з сірувато-жовтим налетом на фоні гіперемії, що свідчить про розкриття везикул. Отже, типова форма генітального герпесу спостерігалась лише у 3 (7,5 %) жінок з активацією вірусу простого герпесу ІІ типу.

Слід припустити, що у більшості випадків при активації генітального герпесу типові висипання відсутні. Для підтвердження цього усім жінкам зроблено вульвоскопічне дослідження, яке проводили з використанням кольпоскопу МК-200 (Україна), при збільшенні від 7,5 до 30 разів, досліджували стінки піхви та вульву.

За даними вульвоскопії ми спостерігали атипову (виразкову) форму ГГ у 12 (30,0 %) жінок, що проявлялось дрібними дефектами епітелію на фоні різкої гіперемії та набряку слизової. У 15 (37,5 %) жінок виявлено набрякову форму ураження зовнішніх статевих органів генітальним герпесом, що характеризується вульвоскопічно набряком та гіперемією слизової. Для сверблячої форми характерна наявність вираженої сверблячки при практично незміненому вигляді слизової оболонки геніталій. Таку форму генітального герпесу ми виявили у 6 (15,0 %) пацієнток. Отже, у 67,5 % випадків генітальний герпес перебігав атипово. У 4 (10,0 %) пацієнток патологічних проявів з боку вульви не виявлено.

У жінок з мимовільними викиднями у 20,0 % випадків виявляється активація вірусу простого герпесу. Практично у всіх жінок з мимовільними викиднями на тлі активації вірусу простого герпесу ІІ типу обтяжений акушерсько-гінекологічний анамнез. У 97,0 % випадків у жінок з невиношуванням вагітності, що виникло на тля активації вірусу простого герпесу ІІ типу, відсутні чіткі клінічні прояви ураження урогенітального тракту.

Лабораторні методи дослідження та лікування генітального герпесу у жінок з мимовільними викиднями є необхідною умовою покращення їх репродуктивного здоров’я та народження здорової дитини.