РІВЕНЬ ВІРУСНОГО ІНФІКУВАННЯ ТА ЙОГО ПРОФІЛАКТИКА У ВАГІТНИХ З ЛЕЙОМІОМОЮ МАТКИ

А.Г. Коломійцева, Л.В. Діденко, Т.С. Черненко, І.А. Жабченко, Н.Я. Скрипченко, О.І. Буткова, О.М. Бондаренко, Г.Є. Яремко, Т.М. Коваленко

ІПАГ АМН України, м. Київ

На розвиток лейоміом впливають як екзогенні, так і ендогенні чинники. Одним із екзогенних факторів агресії є інфекційний, у тому числі й вірусний. Згідно даних літератури останніх років, в Україні значно зросли перинатальна патологія, вроджені аномалії розвитку і смертність серед новонароджених і дітей раннього віку за рахунок інфікування, в тому числі й вірусного, що пояснює нашу зацікавленість дослідженнями наявності вірусного інфікування у цієї когорти вагітних та вивчення доцільності призначення їм специфічної терапії.

Обстежено 175 вагітних з лейоміомою матки на наявність IgG та IgM до вірусу простого герпесу (HSV) І та ІІ типів, цитомегалії (CMV), краснухи методом імуноферментного аналізу діагностичними наборами та фотометром Квантум-2 фірми АВВЩТ. Окрім цього, в периферичній крові 21 вагітної з лейоміомою матки проводилось визначення наявності папіломавірусів підтипів 16, 18, 45, 56, які належать до категорії високого онкологічного ризику, молекулярно-біологічним методом ПЛР. Обстежені вагітні були розподілені на 2 групи залежно від кількості вузлів: 1-у групу склали вагітні з одним лейоматозним вузлом (60 %), а 2-у групу (40 %) – вагітні з двома і більше вузлами на матці. Для HSV значущим вважається титр IgG більше 1:800, CMV - 1:400. Антитіла класу IgM свідчать про наявність гострої первинної атаки інфекції або реплікації вірусів під час вагітності.

Серед усіх обстежених IgG до HSV І типу вище діагностичного рівня визначено у 41,3 % вагітних. Стосовно IgG до HSV ІІ типу, то їх мали 30,7 % обстежених. Достовірної різниці в обстежених групах не було. Рівень IgG до CMV вище діагностичного зареєстровано у 28,0 % всіх обстежених. IgM до вірусу простого герпесу не виявлено. IgM до CMV були виявлені у 3, 3 %.

При аналізі отриманих результатів звертає на себе увагу той факт, що у 37,3 % обстежених вагітних мало місце поєднання герпесвірусної та цитомегаловірусної інфекції, причому в 1-й групі це поєднання мало місце у 12,5 % вагітних, а в 2-й групі – у 25,0 % обстежених. Поєднання вірусної інфекції в організмі вагітних з лейоміомою свідчить про значне пригнічення імунітету, що може викликати більш глибокі ураження плода та ускладнення впродовж вагітності.

На ураження вірусом папіломи людини було обстежено 21 вагітну з лейоміомою матки. У 38,1 % обстежених виявлено наявність вірусу папіломи людини підтипу 16, 18, при цьому високі титри мали 75,0 % жінок. Обстежені вагітні, які мали папіломавірус, були, в основному, з множинними вузлами (75,0 %); у 50,0 % вагітних з папіломавірусом мало місце поєднання з HSV та CMV. Завмерла вагітність мала місце у 9,3 % від загальної кількості обстежених, 85,7 % із них мали вірусне інфікування.

Все вище наведене обумовило необхідність впровадження у вагітних з лейоміомою матки та наявністю вірусного інфікування спеціальної терапії, яка включала: енгістол 1 т ? 3 рази в день 24 дні, ехінацею композитум 2,2 мл в/м 1 раз в 3 дні №5, рибоксин 1 т ? 3 рази в день 24 дні, фолієву кислоту 1 т ? 3 рази в день 14 днів, калію оротат 1 т ? 3 рази в день 24 дні, токоферолу ацетат 100 мг в день 14 днів, кокарбокилазу 100 мг в/в струйно з 20 мл 0,9 % розчину натрію хлориду, ліпоєву кислоту по 0,0025 г ? З рази в день. Усім вагітним, які мали підвищені титри IgG до вірусу простого герпесу, вводили імуноглобулін людини антигерпетичний (І або ІІ типу) по 1,5 мл в/м №5 кожні 5 днів (2-3 курси за вагітність) після першого триместру. Вагітним з ЦМВ вводили оригінальний вітчизняний препарат імуноглобулін людини антицитомегаловірусний по 1,5 мл внутрішньом’язово через 5 днів (5 ін’єкцій). У жінок з лейоміомою матки, яким проводилась зазначена терапія, починаючи з ІІ триместру вагітності, вагітність прогресувала без ускладнень, випадків переривання вагітності не було.

Отримані дані свідчать про необхідність проведення у вагітних з лейоміомою матки вивчення рівнів противірусних антитіл та своєчасної терапії. Вагітні з лейоміомою матки, які мають вірусне інфікування, потребують проведення курсів як метаболічної терапії, так і специфічної, що значно знижує ризик народження дітей з проявами внутрішньоутробного інфікування.

ДОСВІД ЗАСТОСУВАННЯ ПРЕПАРАТУ ПРОТЕФЛАЗИД У КОМПЛЕКСНІЙ ТЕРАПІЇ ГЕНІТАЛЬНОГО ХЛАМІДІОЗУ

З.Ф. Кривенко, В.Д. Гридасова

Медичний університет ім. М. Горького, м. Донецьк

Хламідії – облігатні внутрішньоклітинні паразити, що спричинюють широкий спектр патологічних процесів в організмі людини. Урогенітальним хламідіозом у світі уражене близько 50 млн людей. Серйозні соціальні і медичні наслідки хламідіозу геніталій (безпліддя, переривання вагітності на ранніх термінах, хронічні тяжковиліковні запальні процеси у чоловіків і жінок) роблять проблему лікування цього захворювання вельми актуальною.

Під нашим спостереженням у 2005–2006 рр. знаходилося 50 чоловіків віком від 21 до 37 років зі встановленим діагнозом урогенітального хламідіозу. Із загального числа хворих зі скаргами на наявність виділень з уретри, відчуття дискомфорту звернувся 31 пацієнт, 19 – як статеві контакти жінок, яким встановлений діагноз урогенітального хламідіозу. Лабораторна діагностика і контроль виліковування проводилися в лабораторії «Діагност Пастер», де діагноз хламідіоз був підтверджений методами ІФА і ПЛР. Клінічно у 28 пацієнтів відзначалися помірна гіперемія губок уретри, при натисканні – мізерна слизиста крапля, у 22 – клінічна симптоматика була відсутня. Усім 50 хворим діагноз урогенітального хламідіозу встановлювався вперше. Терапія 25 (1-а група) пацієнтів будувалася на загальноприйнятих схемах лікування із застосуванням антибіотиків (сумамед, вільпрафен, юнідокс, азивок азимед) у терапевтичних дозах, біостимуляторів (екстракт плаценти, плазмол, алое, склоподібне тіло), вітамінів групи В, місцеве лікування у вигляді промивань уретри й інстиляцій. У комплексі з цими традиційними методами лікування ще 25 пацієнтам (2-а група) призначали рідкий спиртовий екстракт, отриманий з диких злакових рослин, – протефлазид. Склад цих трав: група флавоноїдів, стандартні для злаків амінокислоти, хлорофіли. Імунокоригуюча дія препарату полягає: у збільшенні продукування ендогенного a - і g -інтерферонів до фізіологічно і генетично обумовленого рівня організму; стимуляція резистентності організму з підвищенням здатності макрофагів; апоптоз-модулюючий ефект, що сприяє швидкій елімінації уражених клітин з організму. Протефлазид у комплексній терапії призначали за схемою: 1-й тиждень – по 3 краплі, 2-й тиждень – по 5 крапель, 3-й і 4-й тижні – по 10 крапель 3 рази на добу.

Усі пацієнти лікування переносили добре. Після закінчення курсу терапії скарг у 47 хворих не було, а у 3 відзначалося відчуття дискомфорту в уретрі (2 пацієнти 1-ї групи і 1 пацієнт 2-ї групи), клінічні симптоми уретриту регресували у 100 % спостережуваних. При проведенні контролю виліковування вказаними раніше лабораторними методами встановлено, що з 50 пацієнтів одужання наступило у 42 (84 %), у 8 (6 %) наявність IgG до хламідій методом ІФА виявлено в значно нижчому титрі, ніж при постановці діагнозу. ПЛР у цих хворих була негативною, що, проте, не дозволяє вважати пацієнта вилікуваним. Тому цим хворим був рекомендований повторний курс лікування через 1 місяць. При цьому з 8 пацієнтів з позитивним ІФА 6 – хворі 1-ї групи (які не отримували протефлазид), а 2 – 2-ї групи (комплексна терапія із застосуванням протефлазиду).

Таким чином, протефлазид є дієвим препаратом у комплексній терапії урогенітального хламідіозу і може бути рекомендований при лікуванні даної патології.

РОЛЬ Е-СЕЛЕКТИНУ В ПАТОГЕНЕЗІ ХРОНІЧНИХ ГЕПАТИТІВ B І C У ПОЄДНАННІ

В.В. Кубацький

Медичний університет ім. І.Я. Горбачовського, м. Тернопіль

У патогенезі хронічних гепатитів В і С важливу роль відіграють ендотеліальні молекули адгезії, до яких належать Е- та Р-селектини, міжклітинні (ICAM-1) і судинні молекули адгезії (VCAM-1). Вони опосередковують взаємодію лейкоцитів з ендотелієм печінкових гемокапілярів, екстравазацію та подальше проникнення в гепатоцит. Особливу увагу привертають Е-селектин, ICAM-1 та VCAM-1, експресія яких проходить під дією цитокінів (інтерлейкін-1?, ?-фактор некрозу пухлин, ?-інтерферон), тромбіну та ін. Підвищення адгезивних властивостей ендотелію відіграє важливу роль у розвитку хронічного запального процесу, а вивчення вмісту розчинних форм ендотеліальних молекул адгезії може бути використане в якості маркера активності багатьох патологічних процесів.

Метою нашої роботи було дослідити вміст Е-селектину в крові хворих на хронічний мікст-гепатит В+С та його зв’язок із синдромом цитолізу гепатоцитів.

Обстежено 14 хворих віком від 21 до 66 років (у середньому 43 роки). Осіб з декомпенсованими супутніми соматичними захворюваннями та ВІЛ-інфекцією не було. Контрольну групу склали 8 здорових людей, у яких не виявлено маркерів HCV та HBV. Етіологічне підтвердження діагнозу HCV- та HBV -інфекції здійснювали шляхом визначення анти-HCVcor IgG, IgM та HBsAg у сироватці крові імуноферментним методом (ІФА). Діагноз хронічного гепатиту встановлювали відповідно до загальноприйнятих критеріїв. Кров для дослідження забирали перед початком лікування. Активність АлАТ вимірювали стандартним колориметричним методом. Вміст Е-селектину визначали в ІФА з використанням тест-системи виробництва фірми Diaclone (Франція). Статистичний аналіз цифрових даних проводили з використанням критерію Ст’юдента та лінійного коефіцієнта кореляції Пірсона.

У всіх хворих виявлено підвищення концентрації Е-селектину у крові – (104,66±6,64) нг/мл, у контрольній групі – (47,65±8,21) нг/мл (Р<0,05). Коефіцієнт кореляції Пірсона між концентрацією Е-селектину та активністю АлАТ становив 0,53, що вказує на наявність позитивного зв’язку середньої сили між цими показниками.

Підвищений рівень Е-селектину у крові обстежених пацієнтів вказує на розвиток у них ендотеліальної дисфункції. Враховуючи дані літератури про зв’язок між тривалою активацією ендотелію та експресією біологічно активних речовин, які сприяють неоангіогенезу (інтерлейкін-8, ?-фактор некрозу пухлин), можна припустити, що збільшення вмісту Е-селектину у крові хворих на хронічний мікст-гепатит В+С може служити одним із прогностичних маркерів печінкового фіброзу.

Привертає увагу кореляція рівня Е-селектину з активністю АлАТ. Ці дані підтверджують думку про те, що вміст розчинних форм молекул адгезії може відображати інтенсивність запального процесу в печінці. Враховуючи, що показники АлАТ відображають переважно рівень гепатоцелюлярного некрозу, визначення концентрації Е-селектину як маркера порушень у мікроциркуляторному руслі печінки може мати особливу діагностичну цінність.