КІЛЬКІСНА МОРФОЛОГІЧНА ОЦІНКА СТРУКТУРНИХ ЗМІН ПЕЧІНКИ ПРИ ПЕРИНАТАЛЬНИХ ІНФЕКЦІЯХ

М.С. Гнатюк, Г.А. Павлишин, В.В. Стеценко, Н.В. Пасяка, Л.І. Лугова, О.Є. Кулинич

Медичний університет ім. І.Я. Горбачевського, обласна комунальна дитяча клінічна лікарня, м. Тернопіль

В умовах перинатального інфекційного процесу у новонароджених патогенетично розвивається синдром системної запальної відповіді, що призводить до ураження паренхіматозних органів, тому важливим є морфологічне вивчення гепатобіліарної системи на різних рівнях структурної організації у новонароджених при інфекційній патології.

Мета дослідження - морфометричний аналіз структурних змін печінки при перинатальних інфекціях.

Проаналізовано 28 автопсій новонароджених, проведених у дитячому відділенні Тернопільського патологоанатомічного бюро, та морфометричне дослідження тканин печінки. Спостереження поділені на 2 групи. 1-а група включала 9 померлих новонароджених, віком до 7 діб, які загинули в основному внаслідок пологової травми, 2-а - 19 новонароджених, які померли від перинатальних інфекцій. Морфометрично на гістологічних мікропрепаратах печінки визначали діаметр гепатоцитів, їхніх ядер, відносні об’єми строми, паренхіми, уражених гепатоцитів, ядерно-цитоплазматичні та стромально-паренхіматозні співвідношення. Отримані кількісні величини опрацьовували статистично, різницю між порівнюваними величинами - за критерієм Стьюдента.

Встановлено, що при інфекційній патології у новонароджених зростав діаметр гепатоцитів на 9,4 %, ядер - в 1,8 разу. Нерівномірне збільшення цитоплазми досліджуваних клітин та їхніх ядер призводило до порушення ядерно-цитоплазматичних відношень, що свідчило про зрив та поломку структурного гомеостазу на клітинному рівні.

Відносний об’єм строми печінки зріс в 1,4 разу, а паренхіми - зменшився на 8,1 %, що призводило до істотного порушення стромально-паренхіматозних співвідношень, збільшення яких вказувало на зростання сполучнотканинних структур у досліджуваному органі. Відносний об’єм уражених гепатоцитів зростав у 23,2 разу. Світлооптично в мікропрепаратах печінки зустрічалися дистрофічні, некробіотичні, інфільтративні процеси, виражені судинні розлади.

Таким чином, отримані результати проведених досліджень переконливо свідчать про наявність виражених структурних змін строми та паренхіми печінки, підтверджують системність уражень органа при перинатальних інфекціях у новонароджених та доцільність призначення метаболічної терапії. Застосування при цьому морфометричних методів дозволяє більш об’єктивно та адекватно встановлювати напрямок, поширеність патологічного процесу і пояснює необхідність пошуку нових високоінформативних, діагностичних морфологічних критеріїв.

ЦИТОМЕГАЛОВІРУСНА ІНФЕКЦІЯ У ЖІНОК ЗІ ЗВИЧНИМ НЕВИНОШУВАННЯМ ВАГІТНОСТІ

І.Я. Господарський, Х.О. Господарська

Медичний університет ім. І.Я. Горбачевського, м. Тернопіль

В останні роки різко зросла роль цитомегаловірусної (ЦМВ) інфекції як одного з основних факторів невиношування вагітності. Перебіг цієї хвороби характеризується поліорганністю уражень, значними труднощами в діагностиці і лікуванні. Проблемність терапії пацієнток значною мірою пов’язана з активацією вірусу на тлі дефектів імунної відповіді, які знижують ефективність противірусних засобів. А тому оптимальною в лікуванні таких хворих є комбінація противірусних та імунотропних медикаментів. Метою роботи було вивчити особливості впливу і перевірити лікувальну ефективність препаратів антицитомегаловірусного імуноглобуліну у пацієнток з ЦМВ-інфекцією при різних типах порушення імунної відповіді.

Обстежено 39 жінок з обтяженим акушерським анамнезом – повторним невиношуванням вагітності в анамнезі. Основними методами верифікації діагнозу були імуноферментний аналіз (ІФА) (ЦМВ IgM та IgG ) і полімеразна ланцюгова реакція (виявлення ДНК вірусу). Імунологічне обстеження проводили за допомогою моноклонових антитіл (визначення CD 3, CD 4, CD 8, CD 16, CD 25). Концентрацію інтерлейкіну-2 (ІЛ-2) визначали методом ІФА, рівні імуноглобулінів класів A , M і G – за Манчіні.

У 27 жінок виявлені маркери реактивації хронічної ЦМВ-інфекції – поява ДНК вірусу і/або специфічного IgM . У всіх обстежених пацієнток виявлені лабораторні ознаки ураження імунної системи: у 10 пацієнток – за лімфоцитарним типом (чи комбіновані з виразним домінуванням лімфоцитарного), у 17 – комбіновані (переважно за гуморально-лімфоцитарним чи гуморально-інтерфероновим типами з домінуванням гуморального).

Зважаючи на названі особливості імунного статусу, жінки були розділені на 2 групи. Усі вони отримували вальтрекс по 3,0 г на добу протягом 14 днів. Відповідно до мети і завдання роботи 6 пацієнток з 1-ї і 9 – з 2-ї груп додатково отримували антицитомегаловірусний імуноглобулін по 1,5 мл внутрішньом’язово 1 раз у 3 дні (усього на курс – 5 ампул). Решті 5 пацієнток з 1-ї і 7 – з 2-ї груп був окрім вальтрексу призначений ізопринозин по 50 мг/кг маси протягом 20 днів.

Характерно, що в усіх жінок 1-ї групи, окрім позитивного результату на ЦМВ ДНК, виявляли специфічний IgM і високі показники специфічного IgG . При цьому в 6 пацієнток з 2-ї групи на тлі позитивної ДНК не виявили діагностичних титрів специфічного Ig М, у 9 – IgG перевищував межу менше, ніж удвічі, а ще у 2 – взагалі був негативним. Домінування часткових або повних серонегативних варіантів специфічної відповіді корелювало з гуморальним типом імунної недостатності.

Виявлено кращий клініко-імунологічний і вірусологічний ефект при використанні вальтрексу у поєднанні з антицитомегаловірусним імуноглобуліном. У 10 пацієнток під впливом лікування перестали виявлятися ЦМВ ДНК і специфічний IgM вже через 1 місяць. Таким чином, згадана схема лікування високоефективна для лікування ЦМВ у жінок зі звичним невиношуванням вагітності, особливо у випадках серонегативної форми інфекції.

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЕРЕБІГУ ВРОДЖЕНОЇ ТА НАБУТОЇ ЦИТОМЕГАЛОВІРУСНОЇ ІНФЕКЦІЇ У ДІТЕЙ ПЕРШОГО РОКУ ЖИТТЯ

Грищенко В.І. , Усачова О.В.

Медичний університет, м. Запоріжжя

Про широке розповсюдження цитомегаловірусної інфекції свідчить наявність специфічних антитіл у середньому в 90-95 % дорослих. Сучасні світові статистичні дані вказують на те, що 0,5-2,5 % дітей народжується інфікованими ЦМВ, при тому, що лише 0,1-0,5 % новонароджених мають клінічні ознаки вродженої інфекції. Постнатальна ЦМВ інфекція в перші роки життя дитини у країнах, що розвиваються, досягає 42-55 % . При цьому важливу роль у постнатальній передачі ЦМВ відіграє грудне вигодовування.

Метою нашої роботи було проведення порівняльного аналізу перебігу вродженої та набутої цитомегаловірусної інфекції у дітей першого року життя.

Для реалізації мети роботи ми провели специфічне обстеження та динамічне клініко-лабораторне спостереження за 86 дітьми першого року життя з підтвердженою цитомегаловірусною інфекцією. За віком діти були розподілені наступним чином: 14 (16,3 %) – новонароджені, 42 (48,8 %) – віком від 1 до 3 місяців життя, 23 (26,7 %) – від 3 до 6 місяців, 7 (8,2 %) – від 6 до 12 місяців. Дівчаток було 46 (53,5 %), хлопчиків – 40 (46,6 %).

Для діагностики цитомегаловірусної інфекції у крові дітей імуноферментним методом при первинному звертанні та в динаміці визначали рівні антицитомегаловірусних IgG, наявність специфічних IgМ. Титри антитіл у крові дітей порівнювалися з рівнем відповідних імуноглобулінів крові матері. У біоматеріалах (слині та сечі) визначали нуклеотидні послідовності ДНК ЦМВ методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР).

Після проведення динамічного специфічного обстеження у 59 дітей було встановлено факт внутрішньоутробного, а у 27 - постнатального інфікування ЦМВ.

Діагноз вродженої цитомегаловірусної інфекції був встановлений на підставі наявності: високої концентрації антицитомегаловірусних Ig G крові, титр яких перевищував материнський при первинному обстеженні і в динаміці спостереження зростав у 32 дітей і ще у 8 поєднувався із ПЛР+; позитивних специфічних IgМ та високих титрів IgG у 10 хворих, які ще у 9 дітей поєднувалися із позитивною ПЛР-реакцією.

Діагностика набутої цитомегаловірусної інфекції базувалася на наступних даних специфічного обстеження крові дітей: динамічне зниження титру антицитомегаловірусних IgG в перші 2-3 місяця життя дитини з подальшим їх зростанням після 3-6-го місяця, що відмічалося у всіх 27 хворих. У 6 дітей додатково визначалися позитивні IgМ, у 2 – IgМ+ та ПЛР+, у 4 – ПЛР+.

У подальшому ми провели аналіз клінічних особливостей перебігу захворювання у дітей, інфікованих ЦМВ внутрішньоутробно та постнатально.

Проведений аналіз клініко-лабораторних даних хворих із вродженою ЦМВ-інфекцією показав, що домінуючим клінічним симптомом була тривала неонатальна жовтяниця, яка мала місце у 35 (59,3 %) пацієнтів і в середньому тривала (25,0±16,2) доби. У 15 дітей із неонатальною жовтяницею було відмічено підвищення рівню АлАТ і в одного - тромбоцитопенія. Другим за частотою реєстрації при вродженій цитомегаловірусній інфекції був синдром перинатального ураження ЦНС (зареєстрований у 26 дітей – 24,1 %), який у 12 пацієнтів сполучався із тривалою неонатальною жовтяницею. Слід відзначити, що у 4 дітей було діагностовано тяжке ураження центральної нервової системи: у 2 – лікворно-гідроцефальний синдром, в 1 – тетрапарез, в 1 – атрофія зорового нерва. Лише 10 пацієнтів (16,6 %) цієї групи, за даними клініко-лабораторного обстеження, були практично здоровими.

У групі дітей, в яких було діагностовано постнатальну цитомегаловірусну інфекцію, ведучим симптомом був бронхітичний: прояви гострого бронхіту виникали на фоні клінічних ознак катарального ураження слизових оболонок ротоглотки та супроводжувалися підвищенням температури тіла. Саме на фоні таких проявів за даними специфічного обстеження крові дитини реєструвалося підвищення титру антицитомегаловірусних IgG та позитивні IgМ. У середньому епізод гострого бронхіту при постнатальній цитомегаловірусній інфекції виникав на (5,2±2,2) міс. життя. У 12 пацієнтів на фоні гострого бронхіту було зареєстровано гепатомегалію та нетривале підвищення рівня АлАТ. У 6 дітей, в яких за даними специфічного обстеження було встановлено факт постнатального інфікування ЦМВ, жодних клінічних ознак патології не було відмічено – вони були практично здорові.

Таким чином, на підставі вивчення клініко-лабораторних ознак вродженої та постнатальної цитомегаловірусної інфекції у дітей першого року життя, можна зробити наступні висновки: